Йому душу ти палиш,
він все місце шукає,
там де дихати зможе,
там де пам'ять зникае,
де все вкрито туманом
і дороги немає,
щоб назад не вернутись -
завтра більш не настане;
він все ходить і ходить,
а час так й не спливає,
все застило на тому,
не його як ти стала.
Пожалієш? Не треба.
Тобі краще зникати.
В середині печеш ти
лиш про себе думками.
Він дививсь, як ішла ти
і як не оберталась,
він стояв і дивився,
намагавсь не тримати...
його небо упало,
все довкола ламалось -
ти йшла несумнівавшись,
а він ледве тримався.
Йому душу ти палиш...
© Copyright: Людмила Васюк, 2015
Свидетельство о публикации №115022409021
Свидетельство о публикации №115022409021
Рецензии