Моє серденько так бажає щирого кохання,
Уста так линуть,до його уст.
Якби зуміла я,то обернулася в голубку,
Тоді була я з ним із ночі і до рання.
Тоді лишень не стане чутно нічної туги душі моєї,та ридання
Говорять підіймає до небес кохання,
Та чому ще й досі я безкрила?
Між ним і мною височіє мур,
Ця нездоланна скеля-то є жінка,
Що не гребує ні чим.
Вона не знає а ні кохання,а ні мук,
Здається її сердце один лиш потривожить звук:
Тот дзвін монет,та бажанно не мідних,
А золотих чи срібних.
Якби зуміла я то обернулася в голубку...
Голубка
© Copyright: Елизавета Буян, 2015
Свидетельство о публикации №115022107823
Свидетельство о публикации №115022107823
Рецензии