Я так довго живу,
Я вже все на цім світі спізнала:
І зелену траву
Я копитами коней топтала,
І у простір пускала
Убивчі отруєні стріли,
За собою лишала
Спустошення й свіжі могили…
Я згоряла на попіл
На вогнищах всіх інквізицій,
І душа, наче сокіл,
Вилітала у світ крізь зіниці…
Я хрестила мечем,
Та хрестило вогнем мене Небо.
Заливалась плачем
І усе повертала до себе…
Флорентійські палаци,
Істамбульські мечеті – я знала,
В піраміди Єгипту
Письмена потаємні складала.
Я золою пливла
В срібних водах священного Гангу.
І світилась зола
Фіолетово-синьо крізь Дангму…
Я так довго живу!
Я цей світ у собі розглядаю,
Через Вічність пливу
Й розумію – нічого не знаю…
***
© Copyright: Лариса Антоненко, 2015
Свидетельство о публикации №115022103819
Свидетельство о публикации №115022103819
Рецензии
