А я ж його кохала - божевiльна...

А я ж його кохала - божевільна
І бігла через стерні навманя...
Вважала, що кохання обопільне
Й в коріння проросте мале зерня...

Та все - дарма...Пішла самотня в осінь
Де сльози виливала у дощі,
Благала Бога і небесну просинь
Спасіння поневіченій душі...

Прозріння ж було гірше, ніж похмілля:
Душа тремтіла, ніби та струна,
Я випивала краплі божевілля,
Як залишки прогірклого вина...

Безжалісно душила ностальгію,
Кохання виривала із душі,
Та почуття в останній агонії
Вповзали знову, наче ті вужі...

І запускали в душу свої жала,
А я просила серце: "Зупинись",
Бо в ті хвилини лиш одне бажала,
Щоби душа моя злетіла в вись...

Не раз я помирала...воскресала
І знову бігла в божевільні сни,
Де подих вітру жадібно ковтала
Й торкалась ніжно рваної струни...

Торкалась...та,на жаль,одним бажанням
Не забринить розірвана струна...
Я випила сповна за двох кохання,
Я божевілля випила одна...

Та чи людина вибирати вільна?
Те хочу знати ( Господи, прости)...
ЗА що ж його кохала, божевільна?
У відповідь:
           Не - "ЗА"...а - "СУПРОТИ"...