Дождь спрячет меня

Дождь спрячет меня в карман своего балахона,
Сотни тысяч лисиц будут мчаться по шпалам во след.
А я спать буду там, где для гостей выбирают корону,
Где ходил Тамерлан и чеширский чеширился кот.

Где до смерти меня защекочут, полюбят деревья,
Те, каким не подвластно ещё ни имён, ни земли.
Дождь обнимет меня, я стану его королевой,
Научусь летать в снах и даст Бог на метле.

Недопитое какао будет ждать не меня, наверное,
Запасать будет солнце, на печаль иль на зиму с окна.
В мире, там, где дреды у ангелов вечнозелёные,
Я пойду с дождём, а вернусь, как всегда - одна.

Олена Максименко
Вірші зі збірки
****
Дощ сховає мене у кишеню свого балахону,
Й сотні тисяч лисиць будуть бігти по шпалах услід.
А я спатиму там, де вбирають гостей у корону,
Де ходив Тамерлан і Чеширський чеширився Кіт.
 
Де до смерті мене залоскочуть й залюблять дерева,
Ті, яким не привласнено ще ні імен, ні землі.
Дощ обійме за плечі – я стану його королева,
І навчуся літати у снах, чи бодай на мітлі.
 
Недопите какао чекатиме вірно не мене,
Й запасатиме сонце на сум чи на зиму з вікна.
У світи, там де дреди у янголів вічнозелені,
Я піду із Дощем, а вернуся як завжди – одна