МИ ВСІ, НЕМОВ ОСЛІПЛИ ВЖЕ ВІД СЛІЗ,
ЗА ЦІ СТЕПИ, ЩО У ПАЯХ СТОМИЛИСЬ,
ДЕ БУР’ЯНИ, КРОПИВА Й СЕРПОРІЗ,
А, ГЕТЬ НЕДАВНО, НИВИ КОЛОСИЛИСЬ.
Й СПІВАЛО ПІСНЮ СКРІЗЬ ТУГЕ ЗЕРНО;
ПАСЛИСЬ СТАДА І МОЛОКО ЛИЛОСЯ.
І ЩЕБЕТАВ У ВЕРЕСНІ ДЗВІНОК –
ТЕПЕР ДЛЯ ДІТОК ШКОЛИ НЕ ЗНАЙШЛОСЯ…
А ЗА СЕЛОМ СТОЯВ СТІНОЮ ЛІС,
А В НЬОМУ ПРОЛІСКИ І КИЛТИМИ КОНВАЛІЙ…
ВСЕ ЗНИЩЕНО. ВСЕ ТРАКТОР ЧОРНИЙ ЗВІЗ.
І ЗАРОСТАЮТЬ БУР’ЯНОМ ПРОВАЛЛЯ.
ПРОЙШЛА ПОРА, КОЛИ СЕРДЕЧНИЙ БІЛЬ,
НЕ ДОЗВОЛЯВ ПОКРИВДИТИ ЗВІРИНУ.
А СОСНИ, ЩО ЯК КРИЛА КОРАБЛІВ –
СПАЛИТИ, ЗРІЗАТИ… І В СМІТНИКУ ПОКИНУТЬ.
І РОЗОРИТИ ГНІЗДА ЖУРАВЛІВ,
І ЛАСТІВОК ПОБІДБИВАТИ З ЖИРУ…
А ЩО ВОНИ ЗВИНИЛИ –ЦІ МАЛІ?
НЕВЖЕ З-ЗА НИХ БРАКУЄ ВАМ НАЖИВИ?
…А МИ – БІЖИМ ЗА ДОВГИМИ ГРІШМА
ДО ПОЛЬЩІ, ДО ІТАЛІЇ – В ЧУЖИНУ…
І КОЛУ П’ЄМ, БО МОЛОКА НЕМА!
Й СУМУЄМО, БЕЗ МЕЖ, З А У К Р А Ї Н У!...
Ми вс, немов осл пли вже в д сл з
© Copyright: Ольга Новикова-Шафнер, 2015
Свидетельство о публикации №115021501221
Свидетельство о публикации №115021501221
Рецензии