Мене дитинство манить знову.
Босоніж я ступаю по стерні
І трави в росах світанкових,
Як і тоді, вклоняються мені.
Дитинства край, казкова ера,
Як жаль, що промайнули ті літа.
Та рідна хата відчиняє двері,
В дитинство мене знову поверта.
Там, де добро і правда родять,
Первісна чистота і каяття,
Де кожен раз мені приходять
Душевної молитви відчуття.
Повернення в дитинство
© Copyright: Микола Попович, 2015
Свидетельство о публикации №115021305089
Свидетельство о публикации №115021305089
Рецензии