Заходить вечір, випливають зорі,
Небесні дивовижні чудеса,
Мов лебеді пливуть в нічнім просторі,
Зникають на світанку, як роса.
І тільки вдень продовжує горіти
І сяйвом озорять космічну путь
Одна зоря, яку не загасити,
І люди її сонцем назовуть.
Жінки і сонце між собою схожі,
Несуть для нас проміння теплоти.
Не кожна жінка сонцем бути зможе,
А лише та, яку кохаєш ти.
***
© Copyright: Микола Попович, 2015
Свидетельство о публикации №115021304711
Свидетельство о публикации №115021304711
Рецензии