Прифронтовой город накануне Рождества...

***

Прифронтовой город накануне Рождества.
Все в церковь идут, никто не знает слова.
Повторяют за усталыми святыми отцами,
переговариваются с самоубийцами и мертвецами.
Снег чернеет, как отрубленная голова,
Мария поет с сиротами и вдовцами.

Церковь делает нас похожими на детей -
что нам нужно еще, кроме добрых вестей?
Поем псалмы, сражаемся с сатаной,
слушаем волчий вой зимы у себя за спиной.
Ухают пушки в степи, хозяйка зовет гостей,
сонные волы просыпаются за стеной.

А смерть поджидает на улице, знает, где мы стоим,
не торопясь, читает свиток с писаньем святым,
хмуро комментирует теплые апостольские послания.
Слишком много сомнений, говорит, у апостолов в их деяниях
В нашей вере, ей кажется, маловато тепла,
На вашу любовь, говорит, не хватает зла.

Стоят с псалтырями в руках старейшины и мудрецы,
за ними стоят полковники и командиры-отцы,
писари, денщики, пушкари, пехота стоит боевая,
встают вроде в круг, но в одиночестве застывают,
беззаветные знаменосцы, отважные бойцы,
ждут у алтаря, как на остановке трамвая.

Радуются жители, пришедшие из окрестных сел,
на горожан покой из последних сил сошел,
радуются дьяки, лирники и бандуристы,
внизу поют мироносицы, поют наверху хористы,
Гости садятся важно за праздничный стол.
Не попадют в ноты штрафники и штабисты.

Кто из вас уцелеет этой зимой, мужики?
Кто из вас выйдет с той стороны реки?
Кто упадет на снег, кто под лед
плотью кормить озябшую рыбу пойдет,
поить кровью своей солончаки,
тормозя над собою птичий полет?

А смерть поджидает в поле, не входит в дом,
к смерти подходит мальчик и говорит ей - идем,
идем - посмотришь наше хозяйство, наш двор,
покорности и страха нет у меня с давних пор.
Столько света в просторе вокруг золотом,
его хватит для птичьих гнезд и змеиных нор.

И столько их здесь стоит - веселых и нет.
Но пока между ними виден ее силуэт,
пока она поет вместе с ними,
с веселыми, с грустными - с любыми,
смерти нет, нет несчастий и бед.
Горят огни,
засыпают волы,
длятся зимы.

с украинского перевел А.Пустогаров



* * *
Прифронтове місто напередодні Різдва.
Всі йдуть до церкви, ніхто не знає слова.
Повторюють за втомленими панотцями.
Плачуть за самогубцями та мерцями.
Сніг чорніє, ніби відрубана голова.
Марія співає з сиротами та вдівцями.

Церква робить нас схожими на дітей –
що нам потрібно ще, крім добрих вістей?
Співаймо псалми, змагаймося з сатаною,
слухаймо вовче виття зими за спиною.
Б’ють гармати в степу, господиня кличе гостей.
Сонні воли прокидаються за стіною.

А смерть чекає на вулиці, знає де ми стоїмо,
вичікує, не поспішає, коментує святе письмо,
коментує безрадісно апостольські теплі послання,
їй здається, що в діях апостолів надто багато вагання,
а в нашій вірі, здається їй, замало тепла.
На вашу любов, - говорить, - не вистачає зла.

Стоять із псалтирями в руках старійшини й мудреці,
за ними полковники з утомою на лиці,
писарі, джури, гармаші, піхотинці,
стають до гурту, але опиняються наодинці,
запеклі прапороносці, поважні бійці,
стоять чекають при вівтарі, мов на трамвайній зупинці.

Радіють селяни, прийшовши з довколишніх сіл,
міщани теж радіють з останніх сил,
радіють дяки, лірники та бандуристи,
співають внизу мироносиці, співають вгорі хористи.
Гості сідають повагом за святковий стіл.
Не потрапляють у ноти штрафники і штабісти.

Хто з вас вціліє цієї зими, чоловіки?
Хто з вас вийде з того боку ріки?
Хто впаде на снігу, хто піде під кригу,
годувати плоттю своєю замерзлу рибу,
поїти кров’ю своєю солончаки,
відбиватись луною в дзвінкому пташиному крику?

А смерть чекає в полі, не заходить у дім,
і до смерті підходить хлопчик, і говорить, - ходім,
ходім, покажу тобі наші статки й комори,
у мене, - говорить, - немає страху і немає покори.
Бачиш, скільки світла в цім просторі золотім?
Стане на всі пташині гнізда й зміїні нори.

…Їх тут стільки стоїть – радісних і сумних.
Але доки вона теж стоїть поміж них,
доки вона співає разом із ними –
з усіма радісними, усіма сумними:
смерті немає, немає нещасть і лих.
Горять вогні,
засинають тварини,
тривають зими.


лютий 2015 року