Забрала вічність мамини роки
І хата зажурилася без мами,
Лишилися на стінах рушники,
Що вишивала зимніми ночами.
Пригадую, як був ще малюком,
То мама щосуботи нас купала,
Гаптованим червоним рушником
Тепло душі мені передавала.
В святе Різдво і на пасхальні дні
Поважні гості наповняли хату,
Хлібом на вишитому полотні
Батьки гостей виходили стрічати.
А ще були весільні рушники -
З коханою ставали на узори.
Щоб завше бути в парі на роки,
Як в родостях життєвих, так і в горі.
В кімнаті рушники, мов журавлі,
Розправили свої барвисті крила.
Вони мені слугують на землі
Як в океані кораблю вітрила.
Таїться в полотні велична суть
Вона нас супроводжує віками.
Не випадково, що в останню путь
І нині проводжають рушниками.
Рушники
© Copyright: Микола Попович, 2015
Свидетельство о публикации №115021205723
Свидетельство о публикации №115021205723
Рецензии