никогда

цим не було ніколи


цупка реальність,
наче сон глибокий.
мій Мідас виколов свої бентежні очі,
мій Діоніс залився алкоголем,
щоб підвів межу:
все, що реальним я вважав,
цим не було ніколи.

просте буття не скаже справжніх добрих слів,
є тільки ти - та все для виживання.
згортаєм плівку. забудемо усе.
сьогодні ми не дочекалися смеркання.

минулий сенс проник у ясну тишу,
зірки переплітались у пітьмі.
згортаєм небо, згортаєм свою душу,
щоб все це винятково бачили усі.

безперебійний гніт химерної системи,
зобов'язав всіх нас здобути одну річ:
коли ти не спроможний вверх дивитись,
тоді ти не почуєш серця клич.

цивілізація і мир
як абсолютний бог хаосу,
амбівалентно скорений і вдавлений в життя,
покаже свою суть; лиш тоді тільки
відкиється нам істина буття.

ортодоксальність наслідків покриється імлою,
згорить тризубом світ без вороття.
надіюся на краще - коли лиш з тобою,
один я - купа гнійного сміття.

ноосферичне поле пост-людських примар,
затамувавши подих, дивляться в екрани.
розмірливий, зовсім не винятковий стан
війни, асиметрично-розмежового кошмару.

сучасний світ живе лиш богом грошей.
тому Мідас мій виколов свої туманні очі,
тому Арес мій взяв у руки меч;
розмотуй плівку. нас чекає смерч.




10.02.15