Брату

Кузьмі Скрябіну

...він все розумів і відчував і міг би так сказати...

Стій, зупинися, як же так?
Не лайся, схаменись, хлопак!
Скажи-но , дивлячись у вічі
Що до душі той во бардак

Що сталося з тобою, Брат?
Чому постав між нами кат
І як колосся душі лічить
В жнива, що є по суті ад?

Невже від мамчиних очей,
З дитинства рідних всіх речей
І серця чистого натхнення
Ти скачеш і гукаєш «Гей!»

Постань на мить на інший бік
Я розумію, ти не звик
То місце іншого займати
І гідність в тобі, ти ж мужик!

Але за ту маленьку мить
Ти схопиш думку, що летить
Від брата твого та сестрички
Та від душі, що в них болить

Відчуєш ти як стогне дід
Що захистив колись свій Рід
Від темної  чужої сили,
Онуків виховав як слід

Почуєш тихий бабці плач
Що просить копійки на харч
Бо за життя, що працювала
Держава не знайшла віддяч

Побачиш зляканих малят,
Ві сні здригання немовлят
І матерів, що по підвалах
Ховають хлопців та дівчат…

Не для людей таке життя,
До стану звірів вороття
Бо Люди разом йдуть до Бога
Для них війна – то є сміття

Наш розум спить – то правда, Брат
Ми занедбали Райський Сад
В бажаннях марних потонули
Зганьбили істину і лад

Разом звільнимося від пут
Що нас в глухий загнали кут
Засяють душі православні
Скидаючи мороки бруд

Згадаємо що нас ріднить
Наново навчимось любить
Слов;янські корні знову разом
І їх ми будьмо боронить!