Вітер листя в осіннім тумані кружляє.
Ранок.Хмари, як люди, що тягнуть свій хрест над землею.
А тепло і світ сонця помалу щезає, зникає,
Безнадія, безвірна жорстокість вповзла за моєю душею.
Що робити, що діяти, чути і жити не знаю,
Без пояснень тримати штурвал свій і близких життя
Мої плани, захоплення, мрії відчути,
Не спиняйте! Це більше ніж просто назад вороття!
Щось не так.В передвічнім, прадавнім порядку
Журавлі відлітають за обрій, люди вчинки ховають свої.
Ми - єдині, і на всіх назбираймо надію -
Що пройдемося легко по своїй нездоланній страждальній вкраїні - землі.
Журавлі ще літають, і кличуть, і плачуть, сумують,
Ти зіжми мою руку у теплих долонях своїх.
Я легкою рядниною сподівань стан твій рідний оберну,запрячу
Від усіх я надіюся і від думок лихих і чужих.
09.02.15
Мен сумно, брате м й!
© Copyright: Юлия Галачева, 2015
Свидетельство о публикации №115020901258
Свидетельство о публикации №115020901258
Рецензии