Лина Костенко Когда буду я даже седою

Лина Костенко
«Когда буду я даже седою…»

Когда буду я даже седою,
Мои дни станут тягостно-грустными,
Для тебя раскрасавицей буду я,
Никакой - для других… (в лучшем случае).

Для кого-то лихой и упрямою,
Для других буду ведьмой и коброй я.
Между прочим, кичится не стану я,
Что была то дурная, то добрая.

Беззащитная, не синхронная,
Без теорий, а также без практики.
И меня больно била ирония:
Локоточки, миры и галактики.

И не ведало кодло мещанское,
Что, захлёбываясь бедою,
Душу людям в бинтах показывала,
Сдобрив смехом, что рядом со мною.

И как водится, в жизни обыденной
Я просила людей с надеждою:
«Проявите «гроссмейстерский» минимум,
Будьте, люди, взаимно вежливы!»

Будь на то  свыше право даровано,
Написала б везде курсивом:
« В нашем мире так много горя!
Люди! Будьте взаимно красивыми!»




Костенко Ліна
«Коли я буду навіть сивою…»


Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —

і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!