Мовчить мій сірий відчай під снігами,
Я звикла вже його не помічать.
Ховала осінь літо з журавлями
І поховала з ним мою печаль.
Ця шибка у вінках і переливах –
Як сподіванням визвана весна,
Як ненароком видумане диво
Замість цього бездумного вікна.
Дарма, що квіти мертві у віночку,
Що травень цей морозом віддиха,
Я в нім свою весну впізнати хочу,
Хай у думках поки, в надіях хай…
Мовчить мiй сiрий вiдчай пiд снiгами...
© Copyright: Натта Ли, 2015
Свидетельство о публикации №115020801753
Свидетельство о публикации №115020801753
Рецензии
