Поема про отамана Ивана Сирка

ПРО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА
Легенди та бувальщини
з Сірка Івана спадщини

Історія козацтва з Яворницьким,
в поемах, які склав Павло Браницький

Повний текст поеми запитувати у автора




Вітаю браття!
                Вам не надоїло?
Чи може в вас іще зостались сили
Про наших пращурів,
                про козаків читати 
І в кобзаря бувальщини питати?
У нас історій –
                як краплин у річці!
То ж попливемо
         (в хвилях по) по отій водичці
В козачій Чайці
                знов у ті часи
Коли вся велич духу і краси
Нащадків наших
                по землі гуляла
Й душа козацтва радісно співала.    

То ж не проходьте повз героїв мимо
Присядемо,
                послухаємо співи
І солов`їв,
                і пісні кобзаря
І що повідає нам матінка земля. 
Про давнє,
                про славетне,
                про минуле
У надвечір`я,
                коли все поснуло.   
Розпалимо багаття, сівши в колі
Та поговоримо
                про отаманів долі.
Чи знов заліземо на теплу білу піч
Чека нас знову Запорізька Січ.
На цей раз буде
                трохи веселіше
Та й автор
                став писати трохи ліпше.
Бо досвід – теж, таки, цікава штука…
Цить!
      Тихше!
               Хтось в віконце наше стука…
Іде кобзар…
                «Вітаю вас, панове! 
Мені казали тут радіють з слова?...
Просили, щоб я пісень поспівав…
Багато я історій різних знав…
То про кого ж бажаєте почути?
Про того, чию славу не забути?
Яка живе у серцях і донині
Не тільки тут,
                на рідній Батьківщині.

Тож буде наш герой, -
                Іван Сірко
Так склалось,
                і козацтву повезло,
Що народився цей хлопчина
                на землі
Яку і досі
                турки й москалі
Бояться як отамана Бандеру
Хай їм всім трясця в животі,
                й холера!
Це й правильно.
                Хай знають супостати,
Що волю України не зламати.

Є суперечки де він народився
В Мерефі чи в Мурафі,
                де женився…
Нехай історики обставини вивчають
Та потім нам про те розповідають. 
А ми, що знаємо, -
                розкажемо громаді
Й повідаємо що було насправді.
Легенди та бувальщини
З Сірка Івана спадщини.


Бувальщина перша

Так от, -
           хлопчина народився із зубами
Й за тиждень їв хлібини.
                Із сльозами
Дяк вибіг з хати,
                репетуючи
                та з жахом,
Відмовившись хрестить дитя.
                Монахом   
Такого він не знав, й не зустрічав
Вважалось, -
                такі вади вбивця мав.
Та батько хлопця, - Половець Дмитро
Сказав усім, що це - добро,
                не зло!
Що буде ця дитина боронить
Країну
              у скрутну й тривожну мить.
Що буде бити наших ворогів
І тут,
             і біля дальніх берегів.
Неначе знав, напевно,
                про майбутнє
Країни й сина,
                праведне та сутнє.
Воно і сталося з хлопчиною,
                а поки
Ріс малий,
                та завжди був одиноким.
Втікав частенько від образ до лісу
В товаришах мав і зайців,
                і лисів.
Одного разу
                він на пару днів пропав
Вернувся ж з вовком.
                Сам його тримав.
Змінились очі, погляд у хлопчини
Він міг тепер вже чаклуном у спини
Як заморочник лихо насилати
І навпаки, -
                всю порчу відганяти.
І з того часу наш малий Іван
Став зватися «Сірком».
                І хто це знав
Вже не сміявся із малого,
                а боявся
Такий випадок
                далі з хлопцем стався…


Бувальщина друга

Раз повз село,
                де мешкав наш Сірко
З десяток козаків додому йшло.
А в хлопця на нозі відкрилась рана
Побачив це козак,
                гукнув Івана
Дістав із піхви шаблю.
                Притулив
До рани.
                І тим самим кров спинив.
Побачив це хлопчина,
                й здивувався.
І вже в селі своїм не залишався.
Пішов із козаками в чисте поле
Шукати як вони, -
                і щастя й долі…
Коли прийшли у Січ,
                він став джурою
У характерника.
                І той із теплотою
Як сина, парубка,
                наукам тим навчав,
Щоб той
                теж козаком добрячим став.
І в перший день,
                Сіркові чорні очі
Хустиною закрили.
                Наче в ночі 
Він мав ходити так тривалий час
І відчувати все навколишнє
                «на раз».
А потім,
                скоро,
                вуха теж закрили,
Щоб чари мозку божий дар відкрили
І він навколо всесвіт відчував
Та єдність із природою пізнав.
Лежав подовгу на траві,
                й дивився
У синє небо,
                де поволі птиця:
Орел чи яструб
                в спокої кружляли
Чим вчив,
              щоб тіло й серце завмирали.   
Той вишкіл характерника тривав
Аж десять років.
                І Іван пізнав
Всю велич й силу матінки землі.
Як добре, що були ще вчителі,
Які з давен знання передавали
Та серцем кожний подих відчували:
Птахів та звірів,
                листя та трави,
Пориви вітру,
                крапельок води.
Та відчували єдність всіх світів
Не маючи ні зла,
                ні ворогів. 
Й жили лише із відчуттям свободи
З порядком вічним матінки природи.


Бувальщина третя

Всі пам’ятають кардинала Мазаріні,
Який наступником був Рішельє?
                В країні
Франції.
                Але ніхто не знає,
Що був й Іван Сірко у тому краї.
Близько трьох тисяч наших козаків
У Франції,
                у глибині віків
Проти іспанців бились за французів
Уклавши з кардиналом тим союзи.
Й отримували там чималу оплату
За те що били інших супостатів.
Так от,
             у тих
                баталіях Європи
На найманців військових мався попит
Бо були виснаженні
                від війни країни   
Й їх королі
                за межі батьківщини       
Ген відправляли багатьох послів,
Щоб відшукати нових вояків.
То й гетьман наш,
               отой Богдан Хмельницький
На ті умови згодом зголосився.
І із Сірком
              у шлях важкий, неблизький
Відправив
                у краї далекі
                військо.
І сталось так, що вояки Сірка
Далеко за порогами Дніпра
Здолали в битві чималу фортецю
Й іспанцям дали прочуханки й перцю.
Сірко вояків тих перехитрив
Біля Дюнкерка.
                Та таке вчинив:
Коли в човнах
                до бригантин підкрались
То козаки у трюмах поховались.
Побачивши,
                що там нема нікого
Іспанці святкували перемогу.
І висадились на оті човни,
Щоб їх у порт
                Ла-Маншу відвезти.
Враз вискочили козаки з усіх боків
Та перебили дурнів вояків.
Перевдяглись в одежу тих іспанців
Та влаштували їм криваві танці:   
На бригантинах увійшли у порт 
І мовби той кмітливий, сірий хорт
Вмить увірвались до його фортеці.
Відчувши,
                що вони всі в небезпеці,
Іспанці,
               як в часи
                про славну Трою 
На одинадцяте
                у жовтні
                склали зброю.
…Але француз той клятий, -
                Мазаріні,
Хай йому трясця,
                та стріла у спині
З козацтвом не бажав розрахуватись 
За форт отой.
                Й почав як пес кусатись…
Надумав як Сірка арештувати
Щоб козакам грошей не надавати.
Для того підсилав йому агентів
Щоб визвати козацтво на дуелі
Та де там.
                Наш отаман теє знав
І тим французам отаке вчиняв:
Він як чаклун морочив їм мізки, 
Щоб їм здавалось, -
                перед ними три
Чи більше душ
                з обличчям,
                мов в Сірка   
І було смішно, як у попервах 
Той шпагою на всі боки махав
Козак стояв же,
                й гучно реготав…
А справа в тім, -
                Сірко не знав манер
Парижу,
                та вважав їх за химер.
Цього й хотів
                французький кардинал
Щоб наш козак попав під трибунал.
…Один раз він образив мушкетера
На ногу наступивши кавалера.
Той мушкетер хреста намалював
- Навіщо?
                Отаман його спитав.
- Я буду вас колоти у це місце   
- Скоріше, друзі, рак у річці свисне. 
Аніж він вдарить.
                Дайте булаву
Й осипте його крейдою вживу.
Я буду бити вас, мусье, у ті місця,
Від ніг і до красивого лиця.
І знов Сірко здобув тут перемогу
Як характерник,
                й дякуючи Богу.   
Так разів з двадцять
                з ним траплялись у Парижі
Пригоди та випадки дивовижні.
Кумедна слава не була забута
І йшла за ним у радощах та скрутах.
Іще до речі, йому закидали
Що козаки за гроші воювали.
Вони ж, французи, борються за честь
У тій війні із лавою нашесть.
І знаєте,
                що відповів Сірко,
Отим французам на їх ремесло, -
«Бо кожен у війні за те воює   
Чого йому по справжньому бракує».
…До речі,
                хто не знає, -
                ті випадки,
Що мали місце із Сірком,
                на згадку
Поклав Дюма
                у знаний свій роман
Коли стрів друзів
                славний Д`Артаньян
Таке було в історії козацтва
На тому і живе славетне братство…   




ПОВНИЙ ТЕКСТ ЗАПИТУВАТИ У АВТОРА 096 3733371