Вже сивина на скроні рясно впала,
Онучка й діти років додають,
Та в пам'ять хатка край села запала
І всі дороги лиш туди ведуть.
У той садок де вишні, мов намисто,
І де пташиний гомін не стихав,
В стару хатинку – лагідну і чисту,
Де я життя науки постигав.
І звідтіля, від рідного порогу
Я у життєву течію пірнув.
Через печаль і мамину тривогу
На крилах мрій за обрій зазирнув.
Ой мамо, мамо, ви ж мені бажали
Щасливих днів, любові і добра.
Ви мабуть бачили, ви серцем знали,
Що нас чекає, лише ви одна.
Пройшовши всі невзгоди і всі втрати
Іду назустріч давнині своїй.
Та час минув – хатину не пізнати,
Село немов чуже, чи я чужий.
І вже ніхто мене тут не вітає –
Не стало мами і садку нема,
І вишня навесні не розцвітає,
Лиш рясно, рясно стелиться журба.
21.11.99.
Подорож у минуле
© Copyright: Мехти Волас, 2015
Свидетельство о публикации №115020412378
Свидетельство о публикации №115020412378
Рецензии