Так буде тисячi вiкiв

Бондаренко Михаил
Так буде тисячі віків

Земля прокинулась давно
І вітер розправляє крила,
Самотній птах на висоті,
Проймає свіжість і тремтить.

Кипить надія у душі,
Не хочеться зірватись з неба,
Щоб вітер розтягнув кістки,
Залишити навіки тіло.

Так буде тисячі віків,
Аж доки серце розірветься,
Забуде біль глуху і крик,
На небо чисте повернеться.

Неначе сон було життя,
А потім довге забуття,
Коротка зустріч на землі,
Останній і швидкий політ.


© Copyright: Бондаренко Михаил, 2015
Свидетельство о публикации №115020306066
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Бондаренко Михаил
Рецензии
Написать рецензию
Пітьма віків нас огортає,
Лиш цятка світла є--життя.
А далі,потім--забуття...
Надія може не вмирає?
Та і вона за небокраєм
Мов іскра пада в небуття.

***
...Та доки живемо--сподіваємося.Удачі Вам,Михайло.

Юрий Трегубенко   03.03.2015 19:39   •   Заявить о нарушении
+ добавить замечания
Написать рецензию     Написать личное сообщение     Другие произведения автора Бондаренко Михаил