Такий час наступив,як згадаю аж душу тревоже,
Дома мати сидить,і тихо щось шепоче,
Повертайся поскоріше,сину мій до хати,
Нема більше сил,тебе,рідненький чекати,
А син її пішов за Батьківщину,
Щоб захистити рідну Україну,
Пішов в ті края,де кулі літають,
Де з неба на землю,снаряди лягають.
А серце матері може вічно чекати,
І темними,холодними,ночами не спати,
Кожну хвилину,молитись за сина,
Щоб Господь зберіг,рідну дитину.
А син її,був мужній,хоробрий,
Ворога бив,не дивлячись в очі,
Але раз,не згледів,кулі ворожой,
Упав на коліна,глянув у небо,й промовив:
-За тебе ненько, за тебе Україно-мати,
Я згинув в бою, щоб ворога здержати,
Щоб сонце яскраво,світило над нами,
І матері,з війни, дітей не чекали!
А серце матері,буде вічно чекати,
І темними,холодними, ночами не спати,
І в церкві,буде, молитись за сина,
За вічного,героя України!!!
Мати солдата
© Copyright: Андрей Коломоец, 2015
Свидетельство о публикации №115020200757
Свидетельство о публикации №115020200757
Рецензии