Лише старе пошарпане фото в нагрудній кишені
З рівним підписом в кілька літер, позаду нього.
Видно, вирвані було давно іще з фотоальбому,
А від згадки повітря холоне й стискає легені.
Там, де білі і чорні відтінки, які з часом вицвіли,
Де щасливий юнак милу міцно трима за долоні.
Знов на фото з'являються краплями плями солоні.
Дуже шкода, що рідним не дано лишатися вічними.
Сиві очі всміхнуться, наповнені жалем і мудрістю,
І тремтяча рука утиратиме сльози хустиною.
Бо втрачаючи, важко прощатись з тією людиною,
А ще важче буває змиритися із неминучістю.
Дуже шкода, що рiдним не дано лишатися вiчними
© Copyright: Марина Теплюк, 2015
Свидетельство о публикации №115020200574
Свидетельство о публикации №115020200574
Рецензии