Де ти, мiй Вовк?

Я чула, що у світі так ведеться:
Як ти покличеш - так і повернеться,
Що побажаєш - те і будеш мати...
Та...не бажала я нікому втрати...

Гукала долю - в відповідь - мовчання...
Вона була до мене невблаганна...
Бажала мати неземне кохання -
Отримала - зневіру і страждання...

Де ти, мій Вовк? - Душа моя ятриться
І виє, мов поранена вовчиця -
Від того в серці болісно і щемно...
Тебе я кличу...та...усе даремно...

Я чула, що у світі так буває,
Що тільки вовк по справжньому кохає...
Він не покине...не піде на зраду...
Не побіжить вночі до водоспаду...

Вовк справжній звір...а звір, то вам не птиця -
Не полетить де краща є криниця...
Він у сім"ї своїй знайде відраду,
Йому не треба блиску зорепаду...

У нього очі, ніби два озерця,
Він має чуйне і велике серце...
Яка ж його то мати породила?
Що в ньому мужність, міць, краса і сила...

В моєму серці не згасає віра,
Що неодмінно стріну того Звіра...
А іншого - не треба...не бажаю...
В житті лиш тільки Вовка покохаю...

Де ж ти, мій Вовк?...Душа моя ятриться
І виє, мов поранена вовчиця...
Шалений час летить кудись невпинно...
Та...все ж - ТЕБЕ докличусь неодмінно...