нiколи

Я не намалюю на небi зорi.
Я не напишу чарiвних icторiй.
Я мoжу лише щось прочитати,
Щоб в душу запало. Та не можу лiтати.
Не зможу нiколи свiти вiдкривати.
Мiй рiвень - бляшанка. Що тут сказати?
Нiколи не зможу написати картину.
Нi за що не зможу покохати людину.
Не зможу отримати медаль за вiдвагу.
Не зможу втратити зайву вагу.
Не маю можливостi мандрувати по свiту.
Не маю I мрії , щоб для неї лиш жити.
Може я просто не досить смiлива?
Може я просто не досить мрiйлива?
Та я не можу зв'язати серветку,
I я не можу завчити абетку.
Бо пiсля Пiнгвiна в мене йде Левеня,
А пicля Рибалки в мене йде Пташеня.
Що тут сказати? Заплутана зовсiм.
Дивна дитина без мрії на потiм.
Та поки у серцi тліє надiя,
Я в цьому свiтi усе розумiю.
Нехай неможиво намалювати зорi,
Я можу у снi малювати прозорi,
Шикарнi, великi, чудовi, зiрки.
Такi, що до них будеш линути й ти.
Я можу створити свiй власний свiт.
Вiд думки про нього буде танути лiд.
У цьому свiтi не буде вйiни,
У цьому свiтi тебе не вб'ють зi спини.
I кожен матиме медаль за вiдвагу.
Cправжню, криштальну. Бо вiн унiкальний.
У свiтi у цьому кожен має повагу.
Тут всi молодцi, нiхто не банальний.
У свiтi у цьму не буде бляшанок.
Замiсть них буде стiл гарних склянок.
Нехай тiльки скаже хтось, що це не реально -
Отримає кулю. I все iдеально!
I як би жахливо це все не лунало,
Таким буде мiй свiт, бо справжнього - мало.