От і білий сніг з ніг безтурботно мене збива вниз,
До людей що були повз, до людей що були близь,
До думок, до надпитих чашок сліз,
До того чим і дихати варт не скрізь...
Прошиває мене наскрізь біль,
І відлуння лама, дзвін розбитих мрій,
Кроком крок підвелась і прямую вниз,
До того чим і жити не варт, тінь..
День-у-день підвелась і іду вперед,
Розрива мене трощить вщент,
А забути не ладна, й пробачить не слід
Стільки літ віддала осередку бід...
забути
© Copyright: Сыпко Алёна, 2015
Свидетельство о публикации №115013001488
Свидетельство о публикации №115013001488
Рецензии
