Сон наснився...

Сон наснився...
    Стою біля брами -
Поряд Ангел небесний плаче...
Я кричу, що є сили: Мамо,
Врешті-решт я тебе побачу...
Я стоптала, матусю, ноги...
Все болить - і душа, і тіло...
Знаю - втішиш мої тривоги,
Я до тебе ж, бо, ТАК летіла...
Біль такий, що аж до нестями,
Чорний смуток прокрався в душу...
Що робити? - Не знаю, мамо,
Нащо жити надалі мушу?

Ангел плакав...знімів Небесний...
Довго-довго дивився в небо...
Врешті мовив: Стривай! - Воскресни!
Бо тобі ще пожити треба...
Не беріг я тебе, Небого,
Не зберіг твою грішну душу...
Що ж скажу, як прийдем до Бога?
Адже - мовити правду мушу...
Не зігрів я тебе, Людино,
Коли ти замерзала в полі...
Та ще й в тому моя провина -
Не знайшов я для тебе долі...
Щоб борги всі тобі віддати -
Витру з серця твого сльозинку,
Будеш сама щаслива мати
І до віку кохана жінка...

Потім Ангел, закривши браму,
Тихо мовив: Пішли додому...
Я ж - кричала все: мамо! мамо!!!
Та й...прокинулась я на тому...


Рецензии
Наталя, у Вас неперевершене відчуття Слова, Мови... Дуже мало знав поетів, чиї вірші українською так припадали мені до душі...
А щодно змісту вірша... Пригадалося, перший раз наснилася мені моя Кохана, моя Жінка через півроку потому, як Пішла... Який же щасливий я був!.. Навіть коли прокинувся, коли зрозумів, що це лише сон... Я побачив, сплкувався з НЕЮ ще раз...

Всього Вам найкращого та миру усім нам.
Валерій

Сазонов В.П.   29.01.2015 18:03     Заявить о нарушении
Дякую Вам, Валерій, на доброму слові...пишу так, як умію, як відчуваю...розумію Вас...розумію той біль втрати і ту радість побачення, хоч і у сні...на жаль, ми часом розлучаємось з дорогими нам людьми...як то кажуть: на все воля божа...а жити треба...жити треба...обов"язково хочу зайти до Вас на сторінку і познайомитися з Вашою творчістю, що обов"язково зроблю( зараз бракує часу...потрібно йти до праці)...також зараз не маю можливості відповісти нашим "браттям"...зроблю це пізніше...а зараз хочу Вам надати можливість прочитати ще один мій сон...
Не питай, моя пташко,чом очі сумні,
Чом вже зрання сльозу утираю...
Бо сьогодні наснивсь мені в дивному сні
Той, якого, безмежно кохаю...

Сон той дивний, пташино...бо...Літо цвіло,
А ми бігали вдвох між житами,
Нам так радісно й тепло на серці було,
І нас вітер торкався вустами...

Між житами, волошки і маки цвіли,
Сонце в небі блакитнім світило...
Ми у жИті,отім, своє щастя знайшли,
Бо кохали, що вистачить сили...

Я дивилася в очі щасливі його,
Наче квіти - такі ж волошкові...
Він торкався руками волосся мого
І вплітав в нього маки червоні...

Все раділо навкруг...навіть вітер співав
І десь хмари поділись у небі...
Він мені говорив, що ще так не кохав,
І що нам - розлучатись нетреба...

Ніч скінчилась...І щастя скінчилося теж...
Треба ж було такому насниться?
Бо кохання, пташино, без краю, без меж -
То, лиш, сон...Він не здійсниться...

Захотів так, пташино, напевно, то Бог...
А у світі - на все божа воля...
Нам ніколи...ніколи не бути удвох:
Бо - не доля...не доля...не доля...

З великою повагою і теплом до Вас Н.К.

Наталья Кислощук   30.01.2015 08:13   Заявить о нарушении
Дякую Вам, Наталя! Читав, аж сльза навернулася... Десь так і в мене було... Пам'ятаю, було сонячно, а нам було добре... Доля дала маленький дарунок.
Ще раз дякую.
До зустрічі:)

Сазонов В.П.   30.01.2015 10:32   Заявить о нарушении