Двадцять два...

        http://www.stihi.ru/2014/09/10/8437
            Двадцять два...
                Елена Каминская7
Від вибуху злітає жовтий лист у синє небо,
Із ним парить душа, відірвана від тіла…
Зловіть її, верніть у гімнастерку хоч хто-небудь,
Їй тільки двадцять два… «Матусю…», - шепотіла…

Труну не відкривають… Тиша рветься криком жінки…
Колона слідом йде, героя проводжають…
Кораблика складає він з роздертої сторінки –
Душі плисти й плисти по хвилям чорним жалю…

Герой! Йому це треба? Мріяв юний про кохання,
Про усмішки дівчат, про пору золотисту,
Що оcінь ця з війною буде перша і остання,
І зовсім не гадав, що буде в ній – затісно …

Труну не відкривають…

* * *
От взрыва желтый лист взлетает в небо,
за ним душа летит, покинув  тело....
поймать ее, пока не улетела(?)!!! ...
ей двадцать два... быль превратилась в небыль...

и шепот... «Мамочка»... и гроб не открывают...
и разрывает воздух женский крик...
все собрались в колонну, в тяжкий миг,
когда героя в гавань провожают...

туда, где из разорванной страницы,
кораблик обретет на век покой
душе же плыть, с волною черной биться...
домой!.. в чертоги Господа... Домой...

Герой?! За чем ему?.. Скажите честно:
мальчишке, не познавшему любовь,
узнать, что в эту осень вновь...
возврата нет!.. О, Господи, как тесно...

Гроб не открывают...

24.01.15г.