Виходжувнч

                Виходжу в ніч, поглянути на небо.
                Безмежний простір, вабить і манить!
                Поспілкуватись, маю я потребу,
                Із Космосом, що огортає вмить…
                Я чую гул, симфонію зіркову,
                Енергій шквал, пронизує наскрізь!
                А я шукаю, знов потрібне слово.
                Щоб до душі, до серця, щоб до сліз!
                Зірки палають, світло їхнє лине,
                Скрізь світлові роки, доходячи до нас!
                І навіть як, якась із них загине,
                Ми бачимо її, не зупинився час!
                Людські життя, на ці зірки, так схожі!
                Згорають стрімко, за вселенську мить…
                Але не всі, дарують СВІТЛО, може,
                Коли душа, у безвість, відлетить…
                Чим більше віддаєш,тим більше маєш,
                Добрі діла, це для душі бальзам!
                І лиш тоді, ти для людей засяєш,
                Коли єдиним з ними, станеш сам!!!