Женская месть

 

Помста жінки розлюченої,
Страшніше війни атомної.
Чорної пантери голодної,
Торнадо, спеки колючої.

Не дає легеням дихати,
Тобі з нею разом лягати.
Слова кидає їдкі в пику,
Квіти жбурляє в брудну урну.

Від них атоми зриваються,
Судна о дно розбиваються.
Скручуються кристали води,
Зштовхуються материки землі.

Чоловіки з глузду з’їжджають,
Тікають на гори, за моря.
Одні пити починають,
Інші палити «траву» з горя.

Страшніше всіх, люті жінки,
Які отримали відмову.
Ці незадоволені кішки,
Не поведуть пусту розмову.

Відкривають підступні справи,
Їх гнів єдині підстави.
Приймають неправедні рішення,
Поставлять ріг на завершення.

А ти – не зрозумів натяків,
Ти з не породи хлюпиків.
Тобі негайно, як у старшини,
А не тягнути час як воли.

Але їх гнів не зупинити,
Себе всі готові знищити,
Дріт колючий, як нерви, порвуть,
Перешкоди з блоків розтрощать.

Термінів давності немає,
Через двадцять років згадає.
Образи в архів не здає,
Кожне слово запам’ятає.

Чоловіки їх не розуміють,
Бо інші півкулі працюють,
З жахом від них розбігаються,
Ягнята в гаражах ховаються.

                М.Родиненко