Душа від щастя завмирала
На мить, коли я бачила
Дніпро в дитинстві.
А бачила його доволі рідко.
Щороку приїздила влітку
На відпочинок до бабусі.
Пливла на пароплаві та раділа -
У мене виростали крила.
Летіла понад річкою,
Пила м'яке повітря.
Не помічаючи поривів вітру,
Жадібно ковтала
Свободу, радість, щастя...
Далекі ті роки не забуваю.
Душа радіє, як згадає
Дніпро, дитинство, небо неосяжне
І подих предків дорогих.
Ми теж поляжем біля них.
Дн про
© Copyright: Агата Макабис, 2015
Свидетельство о публикации №115011803330
Свидетельство о публикации №115011803330
Рецензии