Ще трохи перцю до кави.
Того що є - замало.
І більше сенсу не стане ніж є.
Напівпусті вокзали маленьких міст.
Ти так його шукала,
Що вже й не відчуваєш ніг.
Ніч тебе заховає від всіх.
Самотність стає необхідністю.
Хоч раз на рік хочеш
Побути сама з собою.
Вгризаєшся в його душу.
Шукаєш порятунку
Від примарного пришестя Сина.
Котра зараз година?
Який зараз рік?
Тобі неважливо.
Ще більше солі в слова.
Плюєшся лайкою.
Та ти ніколи не була ласкавою.
До нього як до Голгофи.
З терновим вінком,
Але чомусь навколішки.
З непід'ємним хрестом.
Ні болю, ні сліз.
Молитви так і не читані,
Чи навмисне забуті.
Ще трохи слабості.
Господи, як же важко лишатися сильною.
Ти ж не з каменю.
Не мовчи.
Закричи щосили.
Сип прокляттями.
Ця крихта спокою
Сьогодні тобі завадить.
21 02
© Copyright: Алла Паранойя, 2015
Свидетельство о публикации №115011711296
Свидетельство о публикации №115011711296
Рецензии