У білому повітрі спить вівця,
роздерта сніговими гребінцями.
У хлопців вистачає від правця
і ненависті щеплень полотняних –
спалахують крізь сни, як маячки,
приваблюючи зірку, що скотилась
до ніг і пнеться вище залюбки –
а падає на груду сплячих милиць.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.