Дивно. Я вже здаюсь. Захлинаюсь елеєм.
Розхитана стріха птахів уже більше не вміщує.
Дивно що ти, герой висотою до стелі,
Не хочеш бачити поруч якусь іншу.
Розчахнуті навстіж назовні груди та двері-
Надто відверто як на країну неспокою.
Будь, я благаю, Петраткою, не Сорелем,
Безодня падіння буде занадто глибокою.
Я розтікаюсь ріками та озерами
Більше води! Більше! Ще більше! Більше!
Най тебе змиє до краплі до сліду з мене
Я не насмілюсь тЕбе собі залишить
Я не готова, сердце на дні печери
поза драконом сховано у шкарлупці
Шкарлупка -моя кімната, руді шпалери
А зовні - нібито потяг, постійно в русі
І застряга в зимі, бо ж отам - не Франція
Й ти засинаєш білий в снігу нечутно.
поруч у сніг зпадає моя прострація
Краще, посидь у мене. Тут надто людно.
Дивний в рш
© Copyright: Людмила Трояновская, 2015
Свидетельство о публикации №115011600300
Свидетельство о публикации №115011600300
Рецензии