Вона любила дивитись на зорі,
вона чекала від неба чудес.
Чекала, коли весь світ заговорить,
коли порятунок прийде із небес.
Вона любила слухати вітер,
вона шукала у ньому тебе.
Коли всі планети покинуть орібти,
згадай її очі, там побачиш себе.
Вона любила дивитись на зливу,
і слухати ноти блакитних небес.
Згадай, хоч на мить, що вона говорила.
Згадай, всі шляхи забутих адрес.
Вона вірила в чистість людської душі,
дарувала тепло, зігрівала в обіймах.
Та одного разу схотіла піти,
бо побачила прірву в надіях.
Вона любить волошки та запах дощу,
вона вперто доводить про силу кохання.
Не втрачай, ту єдину кохану весну,
не губи, її паростки холодним мовчанням.
Вона подарує всю ніжність шовків,
все тепло принесе у долонці.
Тільки прошу, щоб теж так її полюбив,
ту єдину, що схожа на сонце.
Вона
© Copyright: Старлинг Марианна, 2015
Свидетельство о публикации №115011505048
Свидетельство о публикации №115011505048
Рецензии