Кан кули в сел

Канікули в селі.               

(оповідання – казка)

Мої юні друзі. якщо ви проживаєте в місті, а літні канікули збираєтесь провести в селі у бабусі, то послухайте декілька моїх порад. Їх треба запам’ятати для того, аби не виглядати в селі дикунами. Бо ваші ровесники, що живуть в селі ,поряд з вами здаються мудрішими. Вони ніколи не ганяються за качками, котами, не намагаються перетворити кішку на парашутистку і не крутять котів, тримаючи за хвіст, навкруг себе.(Як робить це дехто з вас .)
Так от , запам’ятайте перше правило. Відкривши хвіртку і ступивши на подвір’я, уважно подивіться , що роблять кури і качки. Якщо кури спокійно кубляться у квітнику ,а качки гріються на сонечку ,то пройдіть собі поряд ,не звертаючи на них ніякої уваги. Ніби вони вас зовсім не цікавлять. Підкреслюю слово „пройдіть „ . Саме пройдіть, а не пробіжіть, бо тоді ваша репутація буде зіпсована з першого ж дня. Кури і качки сипонуть в різні сторони. І тоді не чекайте з їхнього боку до вас довіри і приязні.
Звідки я це знаю, запитаєте ви. Розкажу ,слухайте уважно.
Трапилася зі мною дивовижна пригода, коли я зі своєю донькою була в селі.
Наталочка, так звати доньку, все літо провела в селі у бабусі Жені. Було їй там дуже цікаво. Вона допомагала бабусі годувати кроликів, курчаток, каченят. Так - от в той день, коли я приїхала їх провідати, почав накрапати дощик. Я побігла в садок, щоб забрати Наталчину ляльку, яку вона, граючись, лишила там. І тільки
я доторкнулась до ляльки, як зі сливи впала велика синя сливка. Сливка падала повільно і раптом упала прямо в руку ляльці. Лялька відкрила великі блакитні очі, усміхнулась до мене, відштовхнулась ніжками від моєї долоні і кружляючи в повітрі, заспівала. При цьому виробляла в повітрі різні „па” так, ніби вона не в повітрі танцювала, а на якійсь невидимій сцені. Я зачаровано слухала її пісеньку. Лялька співала про літо:
- Всі дорослі й малі діти
дуже люблять тепле літо.
Літо квіти розсипає,
Сонце в трави їх вплітає.
Тра – ля - ля, тра – ля - ля
Заквітчалась вся земля.
Влітку на землі все грає,
 все танцює, все співає:
ріки, трави, ніжні квіти,
садки, пташки й усі діти.
Тра- ля- ля, тра- ля- ля
В літо вбралася земля.
Дощик в гості завітає,
Трави й квіти розпитає:
Чи умились ви росою,
Чи полили вас водою?
Тра- ля- ля, тра- ля- ля
Вже умилась вся земля.
Скінчивши пісню, повернулась на мою долоню. Протягнула мені сливу і мовила:
- Дякую, що забрали мене з дощу! Візьміть цю сливку. Вона не проста, а чарівна. Той, хто з’їсть цю сливу, розумітиме мову птахів, рослин, тварин. Я здивовано подякувала і спершу хотіла віддати сливку Наталочці, але потім подумала, що врешті- решт не Наталя згадала про ляльку, а я. І буде не чемно з мого боку не послухатись ляльки. І тільки я проковтнула сливу, як знову почула чиюсь пісеньку. Хтось співав тонесеньким голоском:
- Дощик, дощик накрапає,
дощик землю умиває;
умиває поля й луки,
сипле краплі, стелить звуки.
Я покрутила головою і нарешті зрозуміла, що то ластівка співає. Раніше я не розуміла її мови, а тепер, коли з’їла чарівну сливку, почала розуміти. Ластівка тріпнула крильцями і кружляючи над моєю головою, продовжувала співати:
- Краплі кинулись в таночок,
із квіток сплели віночок,
потім в „піжмурки” погрались,
а стомившись поховались.
Я відмахнулась від неї і ластівка стрімко злетіла в небо.
Сонечко уже виглядало із- за хмарки, але дощик ще сипав краплі. Та кури і півень не ховались від нього. Бо ж не дарма такий дощ, коли світить сонце і падають краплі, називають у народі „курячим”.
Дощ раптом стих, і я почула розмову старих курок, що всідались на великі дерев’яні колоди. Зозуляста промовила до Рудої:
- Ой, чула, сестрице, новину?
- Що за новина, розповідай скоріше, - засокотала Руда, зручніше вмощуючись.
Та чула я, як Наташа хвалилася бабусі Жені, що до сусідки баби Марти приїхав онук Петрик з міста.
- Ой біда, ой біда, - сполошилась враз Руда курка. – Ти, сестрице, молода ще і не пам’ятаєш минулого літа. Ох і натерпілись ми торік від нього. Дісталось не тільки курам баби Марти, а й нам.
До розмови приєднався півень, який до цього часу мовчки походжав, обережно піднімаючи свої ноги, щоб не забруднити.
Так, так, так, так, - закудкудакав півень, - якось я зайшов у гості до півня баби Марти. Петрик назвав його „Недоспіва”, через те, що той коли співає, то замість ку- ку- рі- ку, кричить „ку- ку- рі”. Так – от, завітав я до Недоспіва, як раптом вилітає щось руде та патлате. Я спочатку і не второпав, що то Петрик. Натягнув він рогатку, та як пальне в качку. Бідолаха до цих пір кульгає.
- Ой біда, ой біда, - знову забідкалась Руда. – Яке щастя, що наша Наталочка не така, як Петрик. Вона хоч і з міста приїхала, але такого не витіває. І кроликів нагодує, і водички нам наллє. Та все біля кошенят ходить. Зразу помітно, що добра дівчинка. Дурницями не займається.
- Мур – мяу! – обізвалась кішка, що сиділа на воротах і гріла на сонечку свої боки. – Дісталось і нам, котам. Піймав якось Петрик Мурчика, вхопив його за хвіст і, ну, крутити його навкруг себе. Врятувала Мурчика баба Марта. Вона розгнівалась на Петрика, сварилась, щоб не смів більше кота мучити. Та йому того було замало. Як тільки бабуня Марта пішла на город, Петрик виліз на горище, прив’язав Мурчика до парасольки і кинув униз. На щастя, мотузки були тоненькі. Парасолька відірвалась, а Мурчик встиг затриматись на драбині. Та Петрикові менше пощастило. Він не втримався на драбині і добряче упав. Цілий місяць Петрик ходив з загіпсованою рукою.
Так, так, так, так – промовив півень. – Можливо, цього літа нам пощастить більше. Петрик уже подорослішав і, напевно, йому соромно за свої вчинки.
Дай то Боже, - засокоріла Зозуляста. – Швидше б уже перше вересня. Тоді Петрика знову заберуть до міста. І нам буде спокійніше.
Я стояла, слухала ту розмову і пишалася Наталочкою. Адже про неї я не почула жодного поганого слова. На мить я уявила стан Петрикової мами, якби та опинилась на моєму місці. Вона, напевно, провалилась би крізь землю від сорому за свого сина.
А чи є дітки серед вас такі „Петрики”? Я впевнена, що немає. І думаю, що коли хтось із вас і поводив себе не дуже добре, то сподіваюсь, наступного літа вони покажуть себе з кращого боку. І ми про це дізнаємось.