Розтин серця
Хатинко, мила, казочко остання
В замріяному краї тополинім,
Стежина обросла гірким прощанням,
Запуталась в зелене картоплиння.
В хатинку зайдеш – стіл під образами,
На ньому хліб окрайцем золотим,
Город сміється сонце–гарбузами,
Що засмагать повісились на тин.
Коли перечеплюся за печалі –
На крила стану, вітром понесе
До вишитих ікон в святім мовчанні,
Мої гріхи і каяття гірке.
Пробач, хатинко, серце спомин ронить,
Спориш щоку не голену хова,
А я до тебе, крізь своє безсоння,
Несу спізнілі сльози і слова.
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2015
Свидетельство о публикации №115011108150
Свидетельство о публикации №115011108150
Рецензии
