Ти знаєш, я колись так само
Просила в осені любові.
Просила, як тепла у мами,
Я там колись була тобою….
Дивилась в небо сіре-сіре,
А там його блакитні очі.
Можливо ти і не повіриш,
Мені його весь світ пророчив.
Йому листа писала часто,
Але той лист горів щоразу.
Так і не взнавши адресата,
А серце стьобала зараза.
Я сотню раз до ньго бігла,
Але у відповідь – огида.
Нажаль принизитися встигла,
І це йому чомусь набридло.
А пам*ятаєш: «Серце здохло»?,
Так в мене воно тоді згнило!!!
А гідність сліпла і оглохла,
На користь цьго імбіцила!!!
Ніколи не проси любові,
Бо коли просиш, то жаліють.
Чекай, кусай вуста до крові,
Нехай тобою теж хворіють.
І хай так хочеться кричати,
Про почуття свої невинні,
Іноді краще промовчати,
Їх задушити в пуповині.
І все прийде до тебе, знаєш,
Прийде в один прекрасний ранок.
Коли вже просто не чекаєш,
О сьомій рівно, на сніданок)
Колись була тобою
© Copyright: Олеся Бильц, 2015
Свидетельство о публикации №115011101126
Свидетельство о публикации №115011101126
Рецензии