Цей день, такий занедбаний,
Прийшов до мене десь о п’ятій ранку.
Сказав, що йому тільки раз відведено,
Залишитись зі мною до сніданку.
Ми з ним мовчали у вікно за кавою,
І говорили пошепки з годинником.
Всміхнулись в дзеркало усмішкою невдалою,
І стали разом, як перед священником.
Пішли з квартири сірими під’їздами,
Блукали містом, сірими дорогами.
Висіли хмари в небі, ніби гніздами,
А ми під ними бігали дворнягами…
Опівночі цей день заснув на коврику,
Згорнувшись котиком біля холодних ніг.
А скільки буде таких сірих котиків,
Збивати лапки, через мій поріг…
День
© Copyright: Олеся Бильц, 2015
Свидетельство о публикации №115011101072
Свидетельство о публикации №115011101072
Рецензии