…В байдужій утомі, в холоднім серпанку,
у плинній жадобі спустилася ніч.
Незвичну затіяла з тишею сварку,
лишилось зіркам споглядати на світ…
Хотілось в імлі спокуситись спокою,
щоб сповнити щастям і серце, і душу!
В самотність вдягнувшись не знати б неволі
отої, що з снів одділилась і душить…
Незайманим болем, напівнепритомні
нестримні думки шукають путі …
Яких іще спалахів треба безсонню?..
Чогось не достатньо в смерканні душі...
В свавіллі нічному щось дике довкола
немов би до прірви тягне туди…
Звідкіль не втекти, не стати на ноги,
якщо Віри мало, нема йти куди…
Невже не побачив, відчути не зміг,
що небо приблизилось, в груди упало?..
Став теж на коліна, прозрів, не утік,
од себе самого, а сонце вставало…
Од себе самого...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115011009407
Свидетельство о публикации №115011009407
Рецензии