Біля мене примари сумні
Геть глухі до чужого лиха.
Хоч і звуть себе люди вони,
Замість серця холодна крига.
Наче тіні примарного сна
Не живуть, а напівіснують
І повільно діставшись до дна
У пітьмі за промінням сумують.
Вже забули, що жили колись,
Наче риба повітря ковтають.
Прогоріли мов листя наскрізь,
Ще живими себе поховають.
Свою людяність радо міняють
На нікчемний шматок заліза
І щодня свій вагон чекають
Набивають лахміттям валізи.
Їхні душі в глибокому сні
Та існують немов номінально.
Між своїх все одно чужі,
Їх турбота лише формальна.
Хай ці тіні колишніх людей
Обминуть вас неначе осліпши.
Не сумуйте за ними, лише
Помоліться за душі їх грішні.
Ця молитва дарує надію
І розвіє їдку задуху.
Знов у серці вогонь зажаріє,
Відродиться зорею Духа.
http://www.otkroveniya.ru/
Примари
© Copyright: Рониэль, 2015
Свидетельство о публикации №115011008291
Свидетельство о публикации №115011008291
Рецензии