Пам ятi Михайла Нечая - великого мольфара. Дякую

Пахло воском та духмяним зiллям,
Ноги росами купала нiч
Йшла дiвчина стежкою барвистою,
Розмовляла з небом вiч-на-вiч

Поряд неї наче сива  тінь,
Мов молодша вірная сестриця,
Мов весняних квітів  оберіг,
Молода й відважна, йшла вовчиця

Грався вiтер iз ii волоссям,
Що струмилось рiчкою з плечей,
Мiсяць-парубок купався в сяйвi
Зеленi чаруючих очей

Шепотiла з сивими туманами,
Задивлялась у рiчкову гладь,
Польовими синiми волошками
Заплiтала жита перекладь

При собі мала Громове колесо-
Магічний ключ природи – Матері-Землі
Збирати йшла чарівні трави,
Скупати їх у зоряній воді

Зварити їх у сонячному сяйві,
Додати заговорів  п’яний мед
Дівчина та, що ходить між світами, границею,
Коли на небі місяць - гострий серп

До чарівної йшла купальської криниці
До пісень вільхи та зеленої верби
Щоб відімкнути таємничі двері
Містерії цілющої води

Була та стежка важка й кам’яниста,
Та віра – кращий всім дороговказ,
Що відмикала й їй ключем познання
Землі і неба таємниці кожен раз