Кохання наче вiтер...
Та...все цінуєш - лиш - коли втрачаєш...
Кохання наче вітер чи повітря:
Його не бачиш ти та відчуваєш...
Невидиме, немов земне тяжіння...
Та вже коли у серце потрапляє,
То так глибинно пророста корінням,
Що розум і свідомість відбирає...
Стискається душа до онеміння
І не сприймає доводи, благання...
Та наче тепле сонячне проміння
Потрібне для життя оте кохання...
Кохання нам потрібне - як повітря,
Як дощ рясний в пекельну літню днину...
І хоч воно невидиме, як вітер
Та проростає, мов зерно, в людину...
Свидетельство о публикации №115010902107