Перевод на русский язык:
http://www.stihi.ru/2015/01/07/6412
АТАВІЗА
Морок. Ніч. І блисне сонце,
Зникне сну кошмар.
Почуваю, що не сон це,
Що в мені — пожар.
Викличу я співи серця,
Оживуть кущі.
Ранок. Вранці сміле скерцо
Скине обручі.
Сиві прадіди забуті
В грудях встануть враз.
Встануть безвістю закуті,
Вже в останній раз.
Співи матері, почуті
В колисковім сні —
Всі слова перезабуті
Забринять в мені.
Вітряки, хатки, долини,
Січ, зелений гай —
Всі ці образи прилинуть,
Скажуть: «Но займай».
Закуюсь я потім в броню,
Щоб но рушить ран.
Не прокулить мою скроню
Мерзенний майдан.
Сам я блисну вранці з сонцем,
Як струшу кошмар.
Чую, чую, що не сон це,
Що в мені — пожар.
Морок. Ніч. Для себе ранок
Сам собі знайду.
Ти! Ніщо! Забув я рани!
Я іду!
28. ІІ. 1917. Владивосток
3 книги «П'єро кохає»
Читати далі М. Семенко — Праця
http://www.stihi.ru/2015/01/07/6520
Михайль Семенко. Атавiза
© Copyright: Владимир Петков, 2015
Свидетельство о публикации №115010706440
Свидетельство о публикации №115010706440
Рецензии