Колись хтось на небі,
дві душі зустрів.
І дав їм на долю,
сердечно дощів.
Щоб іспит на долю,
залишився як слід.
Додав ще розлуку,
на тисячу днів.
Ці душі шукались,
минувши цілі життя.
Та не зустрічались,
бо й гадки нема.
Їм натякали
нащадки Богів.
Та все ж не змогли,
бо занурились в гріх.
Що лапками схопив,
та очі душі прикрив.
І вкрав всі частинки
їхніх почуттів.
Вони все грішили,
та сердився світ.
Не даремно перевірка склалася!
Все що не справжнє розвінчалося.
Хоч кохання так щиро, ряснилось в раю.
Та слово не діло, бо правда після дощу.
iспит коханню
© Copyright: Марина Юневич, 2015
Свидетельство о публикации №115010600764
Свидетельство о публикации №115010600764
Рецензии