Ніщо мені не миле,і нецікаво все,
Коли весь час до тебе ,
Коли серденько зве
Як раптом серед ночі,
Приснишся знов мені
Я памятаю очі , ті очі неземні...
Чекаючи так довго,
Багато зрозумів,
Нам світу всього мало
І неба ,і землі.
І хай прядуть нам мойри,
Подовшу нить життя
Пройшовши всю пустелю ,
Знайшов оазис я.
Нехочу покидати ,
Нехочу далі йти.
Така мала планета
І люди всі дурні
Знайшовши не цінують
Та геть небережуть
А потім враз втрачають ,
Та вже недоженуть
І я був геть безглуздим ,
Кидався з краю в край,
То там знайшов струмочок ,
То там на камінь впав.
Лавина часу взяла ,
Мене у свій потік.
Роки мої промчались
Як той весняний лід.
І мойри й далі будуть
Плести тобі життя
Нехай побільше щастя
А я , мене нема...
А я, мене нема...
© Copyright: Станислав Осетров, 2015
Свидетельство о публикации №115010604801
Свидетельство о публикации №115010604801
Рецензии