Читаю

Читаю вірші я Охріменко Світлани,
Вже вкотре перечитую їх знов...
Маленька книжечка, та містить так багато!
В ній все: надія, віра і любов.

В її поєзіі моє село і луки
Де я ходила ранком по росі,
Сумні берізки і плакучі верби
Стоять задумливо у величі й красі.

...Вмить промайнуло поперед очима
Життя моє. Немов якийсь факір
Чарівну паличку узяв і все вернулось
Часу і простору наперекір.

Всі почуття зненацька сколихнуло,
Вже в серці у мене буремний шквал
І очі бачать те, що пролинуло -
То відкривається минулого портал.

Як хуртовина згадки закружляли:
Ось я мала...шкільне подвір'я...дім...
Цей дім - для вчителів. Моя сестра там
І мама з татом у будинку тім.

Ці спогади такі легкі, приємні,
Вони як ненька рідна колисають,
Так ніжно пестять моє спрагле серце
І глибоко у душу заглядають.

Читаю вірші я Охріменко Світлани
І пролинає все життя моє.
Я перечитую їх знову, як востаннє
І на душі так трепетно стає...

Грудень 2013 року