Напружую горло, ковтаю сльозу крадькома,
Мій голос самотньо у протяг віконної рами,
Думки, то стручки, що у них тарабанить пітьма,
А злість із душі, ніби джин із фальшивої тари.
Я наче причинна, хапаю легенями час,
Прогіркла свідомість тремтить наростаючим звуком,
Убита юрбою шукаю малесенький шанс,
Та в лютій безвихіді знову виламую руки.
***
***
© Copyright: Татьяна Шугар -Благодарна, 2015
Свидетельство о публикации №115010504318
Свидетельство о публикации №115010504318
Рецензии
