В мені печаль розгойдує світи,
чіпляється, як місяць об хмарини,
у снах моїх прозорих — тільки ти...,
у снах моїх — між нами хуртовини...
незнанний мій, чи ж бо дано пізнать
тепло обіймів і акорди серця,
що у сплетінні душ так лагідно звучать
і знову гаснуть поміж страху терцій...
Боюсь собі я в душу зазирнуть,
а що, як там побачу я безвихідь,
а що, як урагани там живуть?
а що, як там поснули думки лихі...
Втамуйте спрагу безвісти ночей!
Скажіть мені, що ночі — то омана!
Та як забути погляду очей,
що будять в тихім серці урагани?
03.01.15
В менi печаль розгойду свiти...
© Copyright: Галина Недашковская, 2015
Свидетельство о публикации №115010300971
Свидетельство о публикации №115010300971
Рецензии