Займалось небо знизу доверху вогнями,
Холодний вітер з ночі ще не вщух.
До старої чаклунки йшло дівча дворами,
Щоб оминути зайвих поглядів і вух.
Стара розклала заговорену колоду,
А дівчині дала квітками вбраний амулет.
Та все виходило хоч з мосту в воду,
Неначе дьоготь хтось підлив у мед.
Тоді стара, прикривши в хату вікна,
Закривши щільно двері,завела:
«Зірви квіток,я к перший півень крикне,
Вплети у коси і чекай,щоб ніч зійшла.
Як тільки сонце обрію торкнеться,
Зійди на пагорб там,де хрест стоїть.
Прохай у нього все,що заманеться,
Та не забудь із кос своїх вінок для нього звить.
Дивись,щоб мавки тебе не зловили,
Щоб промінь сонця не спалив,
А головне,щоб в серці не було зневіри,
Щоб вір страхів безглуздих не спалив»
Займалось небо знизу доверху вогнями,
Засяяв пагорб , освітило сонцем світ…
А не хресті , заплетений квітками,
Чарівний амулет лише висить…
Першi пiвнi
© Copyright: Екатерина Канская, 2015
Свидетельство о публикации №115010208237
Свидетельство о публикации №115010208237
Рецензии