Димчо Дебелянов. Було менi у добру мить...

Димчо Дебелянов
Було мені: у добру мить...

 
Було мені: у добру мить
сіпнувся від страшного сну  —
мов череду безмежних літ
відтоді я прожив сумну.

Почутив клич до майбуття
з осяйним радісним лицем,
і край незнаних берегів
відчув я хвиль принишклих щем.

Життя несе мені щокрок
краси нетлінної розмай,
в оздобі бісерних зірок
від сонця, щедрого украй.
 
Я знав, що радість жде мене,
та наче вмить заціпенів,
від мимовільного страху
думок мені забракло й слів.

Було мені: у добру мить
сіпнувся від страшного сну —
мов череду безмежних літ
відтоді я прожив сумну.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Димчо Дебелянов
Не бе отдавна: в златен миг...


Не бе отдавна: в златен миг
от тежък сън се сепнах аз —
а сякаш бездни-векове
изминали са оттогаз.
 
С огрян от радост ведър лик
чух зов към светли бъднини
и край незнайни брегове
съзрях притихнали вълни.
 
Пред мен животът млад разкри
нетленната си красота,
поръсен с бисерни зари
от слънцето на пролетта.
 
Аз знаех — радост ме зове
и пак и слаб, и ням стоях,
с вковани мисъл и език
от тъмен смут, неволен страх.
 
Не бе оттдавна: в златен миг
от тежък сън се сепнах аз —
и сякаш бездни-векове
изминали са оттогаз.