***

В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля…
Україна – це держава,
Де в пошуках долі
Люди гублять всі надії
На краще майбутнє,
Ідучи до вбивства правди,
Віри та здобутків.
Знищивши у вогні запеклом
Всю сердечну прозу,
Позабувши навіть неньку
Й її ясний образ.
Всю культуру та надбання
Нанівець поклавши.
Позабувши обіцянки
В горі і печалі
Цінувати та плекати
Мову цю криштальну!
Мову чисту та дівочу,
Що дзвенить у гаї,
Прославляючи щоночі
Наші світлі гаї.
Чом не можем ми створити
Сильную державу,
Де цвістиме запашною
Величчю та слава,
Про яку писав Шевченко
У славетних творах!
Про яку співала ненька
З гордістю у полі,
Щоб лиш мова розцвітала
І неслась за вітром,
Прославляючи у світі
Рідну Україну!
Поборітесь, люди добрі,
За долю, за волю!
Не здавайтесь!
Не сумуйте,
Бо грає ще в полі
Та сопілочка дубова
Музикою дзвінкою,
І лунає по всім світі
Як солодка мова,
Пролітаючи над нами
Хмарою зі слів
І молочних, і казкових
Наших світлих мрій.
Про краї, де лиш панує
Щастя й доброта,
І ніколи не погасне
Щире вогнище прекрасне
Нашого тепла.
Та любові до країни,
Де зростали щохвилини
Ми та вся сім’я,
Весь народ наш український,
Сильних вірний, товариський,
Вірний сторож на кордонах
Землі нашої святої,
Що багата на скарби
Щирой правди й доброти.
Тож хай чує увесь світ
Як мелодією ллється
Вірне слово, слово честі!
Берегти рідну державу,
Прославляючи ділами
Та словами золотими,
Що й понині з вуст всіх лине.