Стрiлки годинника вдарять по самому серцю,
Час не шкодує-прямує до пiвночi мрiй.
Згодом вiд лiтньої ночi зальодяніє озерце,
Торкнеться зимова сльоза моїх вогнених вiй.
Зимовий танок охопив все до кiнчикiв пальцiв,
Нiч все коротшає,сплять полоненi зiрки.
Свiт бiлий-бiлим нiмiє до поглядiв вранцi
Щоб удень лоскотати рум'янець м'якої щоки.
Почервонiлi носи та охопленi погляди щастям,
Усмiшки,радощi скрiзь,наче пил чарiвний.
Заховалися в тишi куткiв посумнiлi ненастя
I ТИ ,наче з крилами,взмозi торкнутися мрiй.
Все навколо спiває самотньо,вiд неба глушi.
Та настiльки грайливо,що серце торбує,однак...
Та чи є це те саме нестримнеє щастя,до болi душi?
Серед сутінків казки,моя вiдповiдь-так.
Зимова нiч
© Copyright: Рязанова Валерия, 2014
Свидетельство о публикации №114122808316
Свидетельство о публикации №114122808316
Рецензии